Історія Агрономійського ліцею Арбузинської селищної Миколаївської області
Радгосп "Агрономія" утворено в 1920 році.
Люди почали благо устатковувати село, яке одержало однойменну назву. Дітей, у тих, що поприїжджали, ще не було.
Та ось у сім'ях защебетали малята. Пора і в школу.
В 1928 році на центральній садибі відкрилася перша початкова школа. Ця будова збереглася. Нині вона, як і до відкриття школи, використовується під складське приміщення.
До першого класу прийшли малюки, яким виповнилося вісім років.
Школа розмістилася в одній кімнаті.
Новоприбулі мешканці села привели і своїх дітей. Сформувалися два класи - комплекти - 1-3 і 2-4 класи.
Завідуючим початкової школи став Денисенко Сава Тимофійович. (нині проживає в с. Костянтинівка).
Хоч класи були спарені, діти отримували міцні знання з рідної мови, арифметики, вчилися каліграфічно писати.
Техпрацівницею була Кандибаловська М. з х. Веселий Роздол.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна і німці ввійшли в село, ця невеличка школа зупинила навчальний процес.
А коли фашисти устаткувалися, в школі, з перервами, але відновилися заняття.
Сава Тимофійович пішов на фронт захищати Батьківщину від німецької навали.
Навчати дітей стала Валентина Павлівна Мороз, котра прибула на постійне помешкання. Вона ж працювала в школі і в перші роки після закінчення війни. Людина зневірена, Мороз В.П на відміну від тих, хто з перших днів війни вірив у перемогу над озвірілим ворогом, не раз була у відчаї.
Відомий випадок, який дає зрозуміти, що маленькі школярі 3 класу, в якому було біля 30 учнів, якимось чином і в похмурі для країни часи хотіли проявити свій дитячий патріотизм. Дітям задавали вивчити вірш, у якому паплюжилася Україна, а вихвалявся фашистський режим, нова влада. Хлопчики, вийшовши з уроку, дали волю своєму обуренню. Вони змовилися, що на завтра не будуть вчити цього вірша. Кожен вигукував: "Ні за що!". А коли прийшли наступного дня на урок, вчителька почала питати вірш напам'ять. Учні вставали і по черзі відповідали, що не вивчили. Лінійкою вона люто шмагала їх по руках. Та знайшовся один хлопчик, який вірш все ж вивчив, чим страшенно здивував друзів. Адже і сам закликав усіх напередодні, щоб не вчили. Після уроків, коли йшли додому, хлопці добряче віддубасили зрадника.
А ще не раз школярам доводилося чути від вчительки: "Руські вернуться, як у мене на долоні виросте волосся!"
На щастя сталося інакше.
Величезний патріотизм народу, сила духу, почуття дружби, всенародна ненависть переплавлялися у вогонь всенародного опору, від якого земля горіла під ногами ворогів. Це допомогло бійцям на фронті, а тиловикам за лінією фронту, долаючи страшенний опір фашистів, дійти до Перемоги.
Велика Вітчизняна війна відходить у глибину історії. І тільки могили та учасники боїв можуть розповісти нинішньому поколінню, що ніс фашизм.
Не було б Перемоги, не було б зараз незалежної України.
Валентина Павлівна виїхала із села. Пам'ять про неї притупилася і майже згасла.
Працювали в школі дві сестри - Різун Катерина Павлівна та Різун Раїса Павлівна. Пізніше Раїса Павлівна виїхала в зв'язку із сімейними обставинами в Грузію.
Денисенко С.Т., повернувшись з фронту, продовжив роботу в школі, яка тепер уже перейшла в будинок, який був складським приміщенням недалеко від центральної садиби села.
Після війни добудували ґаночок, зробили інший вихід із школи. Тепер уже школа стала семирічною.
Директором школи стала працювати Ірина Порфирівна Дубіна, за фахом вчителька російської мови.
Різун К.П виїхала в сусіднє село Новоселівку, де продовжувала виховувати наймолодше покоління школярів. Почала працювати в початкових класах Пинтій Поліна Іванівна.
Нове приміщення семирічної школи було кращим за попереднє, просторішим. Але мало багато незручностей. Класи темні, бо проти вікон на дворі росли високі дерева і заступали світло.
Невеличка вчительська кімната. З неї двері ведуть у мініатюрний кабінет директора.
Нові вчителі - Ніколенко Олександр Миколайович, учитель математики, його дружина - Катерина Іванівна, вчителька Англійської мови, дуже полюбилася учням та їхнім батькам, усім жителям села. Хороша слава про них і до теперішнього часу не забувається, хоч і кажуть, що слава - це товар, який коштує дорого, а зберігається погано.
Від малого до старого - всі поважали, цінили, любили цю подружню пару за її труд, за любов до дітей, до села, до України.
У 1954 році, коли виїхали із села Дубіна І.П, Ніколенки на інше місце проживання, районним відділом освіти директором школи призначили Пахалюка Павла Яковича, за фахом історика, який уже мав досвід роботи, бо працював директором школи в с. Грушівка Первомайського району.
1956 рік. Райвно направив Козловську Софію Іванівну працювати вчителем математики та фізики в Агрономійську семирічну школу. 25 січня прибула на місце роботи.
До цього після закінчення в 1954 році десятого класу працювала в Костянтинівській СШ старшою піонервожатою і в вечірній школі. Тепер уже навчалася на 2 курсі Одеського педагогічного університету ім.. К.Д. Ушинського.
"Коли навчалася в 4 класі, приїжджала один раз в агрономійське лісництво з батьком за дровами. І тоді це приміщення, де розмістилася школа, нам показали люди і казали, що під час війни тут був госпіталь. Запам'яталося, казали, що до війни в селі цвіли красиві рози, їх було дуже багато. Це була справжня краса. А по лісі і в парку бігали павичі.
Тепер очам відкрилася невелика приземкувата школа, вкрита залізом, з невеликими вікнами, невеличким подвір'ям. Класи теж малі. Про кабінети тоді не було мови. Підлогу мазали глиною. На горищі лежало чимало радгоспної кукурудзи, вівса. Часто, коли йшли уроки, овес сипався крізь щілини даху на голови учнів. Гучно бігали криси. Іноді вони пробиралися до класу і з-під парт маленьких школярів викрадали хліб або іншу їжу.
Що мені найбільше сподобалося, коли почала працювати, так це цілеспрямований, дружній колектив.
Це - директор школи Пахалюк П.Я, у якого ще післявоєнний вишкіл так і кидався у вічі. Вчителька початкових класів Лебеденко Євдокія Степанівна з сивими завитками волосся біля чола. Так і бачу її розумні сірі очі, правильне обличчя, ніжні руки вчительки - матері. Останнім часом жила біля сина в м.Первомайську. Нині немає в живих".
Басаманова Раїса Йосипівна, тоді ще зовсім молода, нині проживає біля доньки в м. Миколаєві. Діловод Анна Полікарпівна Скрипник з довгою чудовою косою. Досвідчена вчителька української мови та літератури, вона ж організатор позакласної роботи, Дмитрук Марія Хомівна, яка зараз живе в місті Турбів Вінницької області біля сина, невістки і трьох дітей, - так згадує Софія Іванівна.
У 1953 році прибула на роботу вчителем української мови та літератури Гавриш Ганна Миколаївна (тепер Ратушна). Вище середнього росту, гарної постави, трудолюбива, здібна, клопітлива, доскіплива в опрацюванні методики уроку, людина творча. Вона пройшла важкий шлях поневірянь, перш ніж одержала диплом учителя української мови та літератури. Введена плата за навчання в школі, чуть не вибили з життєвої колії цю працьовиту селянську дівчину. А коли прийшла війна, не по своїй волі опинилася в Німеччині, в гурті багатьох дівчат та хлопців 1926 році. Їх погнали на важкі роботи рейху.
Тяжкі поневіряння підірвали її здоров`я, нерви. Відчуття приниження, голоду зазнала вона, коли не мала куска чорного хліба, а надоїдлива бруква, пуста юшка виснажували фізично.
Та ось кінець війні. Дочекалася довгожданого звільнення з неволі. Важка дорога до рідної Жаховки Братського району, де щодня, вийшовши на гору, виглядала її мама, танучи від горя і муки.
Та ось і рідна земля, рідне село. Дійшла до неї, впала, припала обличчям і руками. Гіркі сльози покотилися зі згорьованих очей, вмиваючи змучене обличчя, падаючи на руки. І ... зустріч з найріднішою людиною, Матір'ю. Заніміла в нестямі, мову одібрало. А потім довго оклигувала дома. Далі разом з двома подругами пішла вчитися. Знову недоречна плата за навчання в Братському педучилищі збиває з пантелику. Останнє з хати продавали, аби заплатити за навчання. Лише коли відмінили плату, легше зітхнула, закінчила не лише технікум. Вона поступила вчитися заочно в Кіровоградський педагогічний інститут. Одержала диплом філолога. За вагомий вклад у навчання та виховання підростаючого покоління Ганна Миколаївна нагороджена медаллю імені Макаренка.
Ганна Миколаївна зараз живе в м.Біла Церква біля меншої доньки.
Лебеденко Федір Іванович, бувший вчитель географії. Невисокий, повний, весь сивий. Дуже добра людина. Нині немає в живих.
Вчителька англійської мови Пушкар Ніна Петрівна (зараз Тофанюк).
Вимоглива, як до учнів, так і до себе. Добра, порядна людина. Знання учнів, яких вона навчала, завжди були високої якості. Запам'яталася височенької, сіроокою, з чорною косою. Після уроків швиденько бере і котить коляску, в якій лежить її первісток, син - немовля, з довгими, як у дівчинки, гарними густими віями, від яких ніби тінь падає на личко. Простягнуті до мами ручки. А коли появилися двійнята, хлопчик і дівчинка, незважаючи на труднощі в побуті, всі сили віддавала навчанню і вихованню школярів.
Тофанюк Н.П. вийшла з сім`ї залізничника. Батько здійснював далекі рейси з вузлової станції Куп'янська Харківської області в різні великі міста Сибіру. Машиністів під час війни забезпечували хлібом нормально. Хоч сім`я зазнавала нестатків, без хліба не були.
У 19 років вона залишилася без матері. Вчитись у Харківському інституті іноземних мов було важко, але батько допомагав дочці матеріально, поки не закінчила інститут і перейшла на свій хліб.
Зараз Ніна Петрівна на заслуженому відпочинку. Проживає в селі Агрономія.
Вчитель хімії Шевченко Григорій Федорович виїхав в Новоселівку, а викладати хімію почав Гонтіров Микола Карпович, який мав хороший підхід до учнів, давав добрі практичні уміння і навички школярам.
У школі на той час навчалося 76,78 учнів. Щороку кількість їх збільшувалася.
Ось уже 96 учнів. Молодші класи - комплекти розділили. В початкових класах почала працювати ерудована, добре методично озброєна вчителька Станкевич Раїса Максимівна, дружина Гонтірова М.К.
Направили новопризначеного завуча школи Грудка Івана Григоровича.
1959 рік. Новим директором школи став Нешкуренко Григорій Григорович. Високий, худорлявий, з швидким поглядом очей.
Бувший фронтовик, людина із значним стажем райкомівського працівника, він уміло організував колектив на сумлінну і добросовісну працю. Був рішучим у розв'язанні проблем школи. Знав історію, право, ведення шкільної документації. Це була людина - енциклопедія. З будь - якого запитання, якщо до нього зверталися діти, вчителі, батьки, міг дати вичерпну відповідь, допомогти.
На роботу приходив дуже рано, о 4 годині. Був якийсь невгамовний. Доторкався до кожної груби, чи тепла. Заглядав у кожний клас. Оглядав усе надворі. Слідкував, щоб в класах дітям було затишно, а жінки - вчительки, щоб знімали платки і з акуратними зачісками йшли на урок.
Під його керівництвом учительський колектив працював надзвичайно самовіддано. Вручну виготовлялися до кожного уроку унаочнення., роздатковий матеріал. Писали таблиці по темі уроку. Так як кабінетів не було, на кожний урок несли потрібне з собою. За учнями одного класу закріплялося певне приміщення.
Зарплата вчителів була низькою. Вчитель з вищою освітою після закінчення інституту отримував 630 крб.
У дітей старших класів - самообслуговування.. підлогу вони не мазали. Просто збризкували водою, замітали, кругом стирали пилюку. Вони дуже слідкували за чистотою. Вирощували квіти.
В класах сиділи за старими партами. Спогади Софії Іванівни: "З учнів добре пам'ятаю Бабітова В, Чабанова, Честнюка В, Ворошилову К, Прилєпську Л., Ковальова М, Майструк Л, Пугач М, Гулькевич Н, Каленич М, Кандибаловську Т, Ластовецьку Є, Світліченка О, Руденка С та багатьох інших. Лабітов В. гарно малював. Юрченко В. дуже добре знав математику. Таким був і Федя Рафаїлов, який ходив до школи аж від залізничної будки. Та ніколи не запізнювався. Любив математику відмінно знав її. Вона йому дуже пригодилася у виборі професії.
Опалювалися класи в холодний період грубками. В грубах техпрацівниці палили соломою, а пізніше дровами, вугіллям.
Технічний персонал. Це Віденко В.Д., Колісниченко Г.М, Віденко Г.Д, Хміль В, а пізніше її дочка - Хміль З.А. (Долоко).
По двоє чергували. Школа працювала у дві зміни - зранку і з 13.00. Воду носили відрами з Сєнчиної криниці. На місяць одержували 270 крб.
Щороку школі виділяли згідно заяви директора школи пришкільну ділянку завжди в різних місцях на полі. Всі діти мали невеличкі ділянки, обробляли їх, проводили досліди, привчалися до с/г праці. На ділянках, крім того, висівали 0,25 чи0,40 га пшениці або ячменю. Чимало кукурудзи. Садили картоплю. При школі пізніше вирощували свиней, кролів. За кролів часто отримували наганяй. Вони були вутлі. Доглядати їх важко, а вимагалося мати обов'язково. На літо складали графік чергування учнів на ділянках, біля кролів.
Коридор намагалися гарно обладнати. Але вигляділо все примітивно. Виходили з тих умов і можливостей, в яких жили. Паперу тоді хорошого не було, ані фанери, фломастерів, ні трафареток, ні іншого матеріалу. Були різнокольорові олівці, туш, гуаш. Випускали загально шкільну і класні газети. Обов'язково в них повинні бути дописи.
На той час і поурочні плани, і плани виховної роботи писалися стандартно, примітивно. Пізніше в друку з'явилися примірні розробки уроків по предметах. Ними можна було користуватися, творчо підходити до написання розробки звичайного чи відкритого уроку.
Не дуже любили писати плани самоосвіти. Це було нудно, і не завжди, що планували, виконували. Але посилено працювали над підвищенням свого рівня не тільки ідейно - політичного, а й культурного.
Часто приїжджали перевіряючи від райвно, облвно. Вчителів перевіряли, що конкретно опрацювали, які нові матеріали з методичних журналів, над чиїм досвідом працюють, як втілюють в свою роботу, яку книгу зараз читають. Дуже часто всією школою читала одну книгу, яку передавали з рук в руки.
Школа шефствувала над радгоспним парком, над сквером у дворі центральної садиби. Учні доглядали братські могили.
Щороку восени і весною садили дерева, кущі. Доглядали їх біля школи, біля доріг в селі. Восени збирали кукурудзу полі після комбайна. Перебирали її на току. Це робили в позаурочний час.
Щороку після закінчення навчання в школі групи учнів, з якими було не менше трьох вчителів, ходили в турпохід. Обов'язково пішки. Ходили на екскурсії на Трикратський кукурудзяний завод, до млина, на Олександрівську ГЕС. На три дні райвно видавало дітям гроші на їжу.
Дуже урочисто проводилися районні олімпіади художньої самодіяльності. Це було свято на все життя. При школі завжди був хор. Вчителі теж брали участь у художній самодіяльності при клубі. Виступали в постановці п'єс, читали гуморески, найновіші поезії.
У 1961 році відкрилася нова восьмирічна школа. Директором школи продовжував працювати Нешкуренко Г.Г, а вчителями - предметниками - Козловські С.І, Ратушна Г.М, Гонтіров М.К., Тофанюк Н.П., Воробій К.С, Басаманова Р.Й, Серебрянікова Л.В, Станкевич Р.М. У новій школі в 60 - ті роки почала втілюватися кабінетна система. Дуже добре були обладнані кабінети фізики, хімії. З 1968 року завучем школи стала Козловська С.І.
Біля школи був закладений великий фруктовий сад, а також посаджено багато декоративних дерев та кущів. Через 5 років сад почав плодоносити і кожної осені учні пригощалися смачними яблуками, грушами, сливами, вирощеними своїми руками. На пришкільній ділянці учні вирощували різні овочі, кукурудза.
На той час у школі вже налічувалося близько 150 учнів і назріла потреба у створенні середньої школи. Закінчивши 8 класів учні їхали здобувати середню освіту в с.Арбузинку, районний центр, яке знаходиться за 18 км від с.Агрономія.
Недалеко від 8 - річної школи був закладений фундамент і розпочалося будівництво школи.
І ось 1 вересня 1972 року відбулося відкриття Агрономійської середньої школи.
В житті села це була урочиста і радісна подія. На свято зійшлися всі жителі села, були представники з області, району.
Відкривав школу директор радгоспу Нікітченко О.М, який був ініціатором побудови нової школи. Перший рік у школі ще не було випускного 10 класу. Директором середньої школи був Нешкуренко Г.Г., завучем Козловська С.І. прекрасний педагог.
У 1976 році їй було присвоєно звання Заслуженого вчителя України. Неодноразово Софія Іванівна за свою працю одержувала нагороди: грамоти, медаль "За доблесний труд". Вона була делегатом ХVІ профспілкового з'їзду вчителів області. У 1977 році Козловські С.І. разом з іншими вчителями області була делегатом ІІІ Всесоюзного з'їзду вчителів у Москві.
Поруч з нею працювали досвідчені педагоги Тофанюк Н.П - вчитель англійської мови, Ратушна Г.М - вчитель української мови та літератури, вчителі фізики - Гусениця В.І, Гусениця Л.І, вчитель математики Береза С.Г, вчителі початкових класів: Басаманова Р.Й, Чайковська Л.В, Солодун К.Г. Зараз всі вони на заслуженому відпочинку. Але кожного разу на свято Першого та Останнього дзвоника діти запрошують їх до школи. При зустрічі вони діляться спогадами, передають свій досвід. За роки свого існування Агрономійська школа випустила більше 450 учнів, 16 із них одержали Золоті медалі, а 7 учнів - Срібні. Школа гордиться своїми випускниками, які стали лікарями, будівельниками, моряками, агрономами, доярками, інженерами, вчителями.
Зараз в школі працюють вчителя, які закінчили Агрономійські школу. Це Онопрієнко О.В, Тофан В.А. Димчак К.В., Кутейнікова С.С.
У 1991 році директор радгоспу Чмирь Сергій Михайлович подарував школі комп'ютери, а вчитель фізики Гусениця В.І. відкрив комп'ютерний клас, який став одним із кращих в районі. Учні брали участь в районних та обласних змагання. Зараз справу Володимира Івановича продовжує вчитель зарубіжної літератури - Караташ Н.М.
За сприяння голови райдержадміністрації Остапука Миколи Миколайовича та начальника відділу освіти Науменко Валентини Михайлівни в школі з'явився новий сучасний комп'ютерний клас.
У 1999 - 2000 навчальному році в школі навчалося 189 учнів. Педколектив складався із 20 вчителів - предметників, 15 із них мають вищу освіту, 5 - середню. Очолювала педагогічний колектив директор школи - Науменко Валентина Михайлівна. Людина молода, енергійна, творча. За півтора роки під її керівництвом колектив школи по - новому переобладнав та оформив навчальні кабінети, бібліотеку, актову залу, їдальню, рекреації та коридори школи.
За підсумками перевірки шкіл по підготовці до нового навчального 2000 - 2001 року, наша школа посіла І місце серед шкіл району і була нагороджена грошовою премією.
На даний час в Агрономійській ЗОШ навчається 123 учня. Очолює колектив директор школи - випускниця цієї школи - Тофан Валентина Анатоліївна. Молода, талановита, творчо обдарована людина. Вона зуміла повести за собою колектив. Адже вона очолила колектив вчителів, в яких нещодавно сама навчалася, була їхнею ученицею.
За рейтингом наша школа постійно посідає перші місця. Учні та вчителі школи постійно виборюють призові місця на районних та обласних предметних олімпіадах, конкурсах та спортивних змаганнях.
На даний час у школі працюють:
Тофан Валентина Анатоліївна - директор школи, вчитель зарубіжної літератури.
Кутейнікова Світлана Сергіївна - заступник директора з НВР, вчитель англійської мови в молодших класах.
Костенко Анна Анатоліївна - педагог- організатор, практичний психолог.
Годорожа Людмила Василівна - вчитель математики.
Перепелиця Раїса Петрівна - вчитель української мови.
Караташ Андрій Васильович - вчитель української мови та літератури
Коновал Антоніна Миколаївна - вчитель математики та фізики.
Миронюк Ігор Григорович - вчитель історії та правознавства.
Димчак Катерина Вікторівна - вчитель географії.
Запороха Олена Михайлівна - вчитель трудового навчання та образотворчого мистецтва.
Тимофєєв Віталій Миколайович - вчитель фізичного виховання.
Дереновська Людмила Анатоліївна - вчитель хімії та біології.
Пинзарь Оксана Миколаївна - бібліотекар школи.
Вчителі початкових класів:
Бурлакова Світлана Іванівна
Онопрієнко Олена Володимирівна
Штиль Людмила Іванівна
Тимофєєва Валентина Миколаївна.
Ідеальну чистоту і порядок в школі підтримують техпрацівники: Згерська В. М., Івашківська О.Л, Олійник О.М., вони працюють не покладаючи рук, щоб в школі було чисто, зелено, затишно, як вдома. Весело і змістовно живуть і навчаються в нашій школі учні.
Смачну, калорійну їжу готують для дітей шкільні куховари Вишиванна М.С., Мартинко М.М.
Багато нових планів, задумів у колективу Агрономійської ЗОШ...